Est (est_) wrote in zborovska,
Est
est_
zborovska

  • Mood:

Автобіографія

Цікавість до власної автобіографії - це передусім цікавість до власного материнсько-батьківського коду. Саме з цієї психоаналітичної позиції я подаю власну автобіографію. Я народилася 27 вересня 1962 року у селі Рубаний Міст Черкаської області Лисянського району у хаті моїх батьків, яка стоїть на березі річки, що поєднує різні села, і носить назву Нипавка. Роди у моєї мами прийняла наша сусідка-циганка, яка була у селі акушеркою. Загалом повз наше село часто проходили цигани, але залишилася тут лише ця Марія, яку спокусив наш голова колгоспу, тому що вона була дуже красива. Цигани залишили у моєму дитинстві романтичний спогад. Мій дід дуже любив циган і завше до них був щедрий.

Мої батьки на фото 1962 року - року мого народження:



Мій тато - Зборовський Віктор народився від Зборовського Степана та Ільницької Марії. Рід мого діда прийшов з Польші і оселився у селі Рубаний Міст. Тут були родові землі Зборовських. Нині при розподілі землі ці землі перейшли знову до нашої родини - 12 га землі, на яких мені хотілося б, щоб був збудований "інтелектуальний монастир", де вчителі мого роду могли би навчати у літній школі - психоаналізу та монотеїзму, а також сцілювати з допомогою знання. Мені б хотілося, щоб моя мрія здійснилася ще за моє життя. Мій дід воював на Фінській війні, знав польську і німецьку. Був католиком. У його родині чоловіки були лікарями.

Рід моєї бабусі - Марії Ільницької - розмістився у селі Баштечки, неподалік від нашого села, а також на хуторі - Розумниця, там жила її сестра, і мій тато провів у неї своє раннє дитинство.

На цій фотографії мої тато і мама з батьками мого тата. Фото за 1961 рік.



Моя бабуся народила дев'ятеро дітей. Але залишилися у живих лише три сини. Брати мого тата на час мого дитинства були студентами. Микола Зборовський навчався у Львові - в інституті лісової промисловості, а Олексій - у сільськогосподарському інституті в Житомирі. Один був "націоналіст", а другий - "комуніст". Мій тато був завше посередником у їх полеміці. Я все дитинство чула палкі промови свого дядька, львівського студента (нині він живе у Києві) з глибоким переконанням, що ми всі доживемо до своєї держави.

Мій тато був знаменитий на весь Лисянський район кіномеханік. У багатьох селах цього району він ставив кіно. Згодом разом з моєю мамою у сусідніх селах, зокрема, у селі Мар'янівка, де була розміщена зона для "зеків", які відбували покарання на рудниках за Лисянкою. У цьому селі я закінчила десятирічну школу.

Моє ім'я мені дала моя бабуся - Марія Ільницька. Так називали дівчаток у її родині. У неї також була донька Ніла, яка померла у дев'ять років. Моя бабуся мені казала, що моє ім'я означає "плідна ріка". Я не раз бачила, як мій дід читав польські романи про Єгипет і фараонів. Бабуся мені казала, що така плідна ріка тече в Єгипті, її називають там чорною рікою, тому що її дно встеляє чорний мул, а коли ріка розтікається, то мул виходить на береги і від цього дуже родючою стає земля. Бабуся казала: "Будеш така плідна, як чорна ріка в Єгипті". Вона дуже гарно шила і гадала на картах. До неї приходили люди пошити одяг (вона мала машинку "Зінгер") і поворожити. Тато завше лаявся, коли вона ворожила. Її двоюрідна сестра жила неподалік від нас і вимовляла страх. Якось я пам'ятаю: стояла на межі нашого городу. Біля нашої хати проходила кам'яна дорога - ми називали її соша (від шоссе). І по цій дорозі йшов хлопчик і вів за руку сліпого кобзаря. Мені здається, що тоді вперше я почула, як болить душа. Я дивилася на них і мені було їх дуже шкода. Потім коли вони пройшли, то я прибігла додому, і дуже плакала, що той хлопчик з кобзарем голодні, що їм ніде жити. Мене не могли втішити, у мене був напад ридання. Я часто потім виходила на цю межу і плакала за тим хлопчиком і його дідусем-кобзарем. І не раз чула, як бабуся казала моїй мамі: "Не можна зачинати дитину в новорічну ніч, бо вона ходить по межі, чує межу і того плаче."

Моя мама за батьківським прізвищем - Анна Глоба. Я весь час мріяла, що коли напишу свою головну книгу під прізвищем тата (сама такою є моя книга - "Код української літератури"), то почну материнський період свого життя і візьму собі псевдонім - ім'я і прізвище мами. Адже Анна (на відміну від чорної ріки) означає "та, що несе світло", а Глоба - від глиба, видюща, пророчиця. Під прізвищем та ім'ям моєї мами я хочу написати роман про Христа - "Пришестя мужності".

Батьки моєї мами - Олександра (Леся) Маняк - з села Чемериське, що у бік Лисянки, куди Шевченко ходив до маляра - вчитися малювати, та Петро Глоба - з села Рубаний Міст. У родині моєї бабусі було шестеро дітей, дві пари близнят. Але вона остання і не з близнят. Мама її померла, коли їй було два роки. А батько виховував дітей і залишив про себе надзвичайне враження. Бабуся моя обожнювала батька. Завше називала його розумним. Батько моєї бабусі був дуже успішний торговець кіньми і мав велике господарство, яке доглядала його наймичка і коханка. Саме батько назвав мою бабусю Лесею на честь Лесі Українки. Моя бабуся народилася у 1913 році 5 травня, коли ще Леся Українка була жива. На Великдень бабуся завжди готувала страви, які готував на це свято її батько. У нас це був як обов'язковий ритуал. У 2002 році перед своєю смертю, напереродні Великодня, бабуся просила, щоб ми приготували ці страви, коли вона помре. Одна з них - м'ясо, запечене в коржі, була особливо смачною. Найбільше враження, яке залишила з дитинства моя бабуся по мамі, було те, коли вона виводила мене на город до зоряного неба і казала: "Оце - наша церква." І починала молитися. Вона молилася: "Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім'я Ваше, нехай прийде царство Ваше, нехай буде воля Ваша..." Завжди - на Ви. Так, як вона зверталася до свого батька. Мене це дуже вражало, тому що тато також молився, але на "ти". Коли я запитувала бабусю, чому вона на Ви молиться до Бога, то вона відповідала: "Я у Бога донька. А доньці Бог менше всього дав, тому він їй більше треба". Бабуся не вірила у непорочне зачаття і завжди говорила про Христа як про Учителя, бо так її батько казав. Батько моєї бабусі не любив попів і вважав, що саме вони знищили віру в Бога. Мабуть, тому мені з дитинства здавалося, що по-справжньому моляться вдома - під зоряним небом.

Тут моя бабуся на весіллі моїх батьків зі своїм братом Іваном. Їй трохи більше 40 років.



А це хата моєї бабусі - Лесі Глоби - влітку 2006 року. Мені дуже шкода, що її нові господарі збираються розібрати її. Жодна хата не пахла так, як ця хата моєї бабусі. На бабусиному городі завше родили великі і смачні дині та кавуни. Тому влітку ця хата пахла динями, а ще чорнобривцями. Бабуся завше садила багато квітів. Вся хата була у вишитих рушниках. А за картинами було різне зілля і калина. Мені здавалося, що ця хата пахне вічністю. У моїх снах найзагадковіші події, пророчі візії відбуваються саме в цій хаті.



На наступному фото у цій хаті моя бабуся у 1995 році зі своїми правнуками - Ярославом і Світланкою - героями моєї книги "Феміністичні роздуми. На карнавалі мертвих поцілунків":



Батька моєї мами - Петра Глобу - у 27 років розстріляли німці у селі Рубаний Міст. Нині тут проживає його рідна сестра - Ярина, їй 94 роки. Це - моя остання жива бабуся. На цьому фото - Петро Глоба, 1940 рік, рік народження моєї мами:



Далі
Tags: Автобіографія, сайт
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments